0 просмотров
Рейтинг статьи
1 звезда2 звезды3 звезды4 звезды5 звезд
Загрузка...

Поэзия для мене це що

«Поезія — це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі» (з улюблених поезій Ліни Костенко) (2 варіант)

Шкільний твір

Мудрими людьми мовлено, що нація не існує як така без носіїв величного творчого начала, без людей, які уособлюють совість, цвіт усього народу. Слава Богу, наш народ має таких творців. Ліна Костенко входила до невеликого кола тих митців, які завжди несли слово правди своєму народові. У доробку поетеси є значна кількість творів, у яких вона розмірковує над суспільною роллю художника, над проблемою «митець і мистецтво». Вірш «Доля» засвідчив розуміння та відчуття суспільного статусу художнього слова, покликання поета в цьому світі:

Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться —

У мене жодних претензій нема

До долі — моєї обраний ці.

Ніби прямим перегуком із «Долею» є вірш «Ти знов прийшла, моя печальна музо».

Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?

Якими віками світилася вві млі?

І по якій несповідимій карті

Знаходиш ти поетів на землі?

Ти їм диктуєш долю, а не вірші,

Твоє чоло шляхетне і ясне

Поети є ж і кращі, і щасливіші,

Спасибі, що ти вибрала мене.

Ліна Костенко багато розмірковує над тим, що ж лишає по собі людина. Як жити? Де відшукати те одвічне, що, збагативши тебе особисто, залишиться у спадок твоєму роду, а відтак народу? Ці роздуми приходять через наплив духовних випробувань, через перевірку в людині її самовідданості життєвому покликанню.

У вірші «Цирк», присвяченому Н. Дуровій, Ліна Костенко сказала такі слова:

Твоє страждання — особиста справа,

  • Реферати про життя та творчість Ліни Костенко
  • Біографія Ліни Костенко

Твоє мистецтво — радощі для всіх.

Можливо, підсвідомо вона проектувала їх і на власну долю, на своє мистецтво. Бо щоб стати творцем, не досить просто писати, треба жити. Неповторність Ліни Костенко полягає в усвідомленні й розкритті самоцінності й унікальності кожної суттєвої митті:

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Ці рядки ніби спрямовані до кожного з нас. Поезія Ліни Костенко спонукає нас цінувати і берегти все, що нас оточує, бо воно неповторне: Любіть травинку і тваринку, і сонце завтрашнього дня. А особливо треба берегти те, що прийшло до нас у спадок від попередніх поколінь, були носіями духовних цінностей, торкнулися душею їх: Шукайте посмішку Джоконди, вона ніколи мене не мине. Поезіям Ліни Костенко притаманний спалах високого громадського обов’язку поета — передавати тяжкий досвід поколінням, які не знали війни, підтримувати в них пам’ять про великий подвиг народу. «Пастораль XX сторіччя» розповідає про жахливу смерть трьох пастушків від залишених гранат. Це присуд війні, тим, хто розпалює її. Біль втрати відчували не тільки люди «І несли їх діди, яким не хотілося жити», а й природа гірко уболівала: «Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць». Та життя безперервне: і далі цвітуть мальви, спадають на землю вечори і світанки, народжуватимуться діти: Під горою стояла вагітна, як поле мати.

І кричала та мати

Хоч личко його покажіть.

«Вагітна, як поле, мати. » І безсмертна, як поле. Як сама земля. Про подвиг народний у боротьбі з фашизмом нагадує вірш «Тут обелісків ціла рота». Обеліски. Пам’ятники. Вони нагадують нам про тих, хто спочив вічним сном, захищаючи рідну землю:

Лежать наморені солдати,

а не проживши й півжиття!

Та чи всім зведені пам’ятники? Чи не викреслила людська пам’ять, історія усіх тих лихоліть, які пережив наш народ? Чи не заросла стежина пам’яті забуттям? До цих роздумів спонукує нас поетеса.

Поезія — вельми дивна річ: вона не тільки виховує, але й повчає. Горе чи щастя, коли юнак не відповів дівчині взаємністю в коханні? На перший погляд, ніби й горе, та плач її: «це ще не сльози — це квітуча вишенька, що на світанку струшує росу».

Та мине час, горе зітреться, вона ще молоденька, ще росте. Тож прийде до неї ще справжнє кохання.

Неповторність поезії Ліни Костенко. Пісенність поезій її привертає увагу сучасників. Ота «неповторність» відкрила ще одну грань таланту Ольги Богомолець (лікаря за фахом).

Уявимо, що ми з вами в одному з концертних залів Торонто. Вслухайтесь:

Надумано, негадано забігла в глухомань,

де сосни пахнуть ладаном в кадильницях світань.

Обличчя людей, які сиділи в залі, м’якшали, теплішали. Кудись зникала їх настороженість, холодність. Цей спів, до болю рідний, змушує душу полинути за чудовими, ніжними звуками музики.

І раптом усе зникає. Останній звук потонув у тиші. А на сцені, ніжно схиливши голову, стоїть жінка, яка подарувала людям такі дивні хвилини щастя. По шоках людей течуть сльози, а у вухах лунає: «Я люблю, люблю свою Україну до оніміння, до стогону, до сліз».

Читать еще:  Кем считал себя в поэзии игорь северянин

Позиція громадянина і поета Ліни Костенко вчить, як треба бути вірним своєму таланту й своєму покликанню за будь-яких обставин. Бо, як вона пише в одному з віршів, — «Ще не було епохи для поета, але були поети для епох!» Усім цим близька і зрозуміла для нас Ліна Костенко.

Все школьные сочинения по литературе

Твір на тему поезія

«Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Ці слова Ліни Костенко якнайкраще передають сутність поезії, адже справжня поетична творчість зачіпає найтонші струни душі, надихає жити, творити та відкривати людям себе.

З початку заснування письма поезія приваблювала людей. Адже в людині всередині ніби існує певний потяг до прекрасного і прагнення вираження своєї сутності через текст. А поетичний текст для цього є найкращим варіантом. Адже в поезії присутній свій внутрішній світ, внутрішній ритм. Що відрізняє поезію від прози? Напевне, найосновніше – це ліричний герой. Це герой, котрого переповнюють емоції та переживання, він відкритий до спілкування, однак висловлюється у вигляді монологу. Всі його почуття – як на долоні, відкриті для всіх і кожного.

Для мене поезія – це спосіб самовираження. Я не задумуюсь про поетичні закони, риму чи розмір і такт вірша. Коли мені добре, погано, сумно, я розчарована або ж мене переповнюють емоції, то поезія сама виливається в рядки. Таке враження, наче вона існує вже десь в готовому вигляді, як ідея і лише чекає нагоду набути матеріального вираження. В поезії говорять почуття людини, вони виливаються в образи і набувають якогось цікавого незвичного вираження. У віршах говорить справжнє людське «Я», адже через творчість людина завжди відкривала свої приховані сторони. Саме творчість є дзеркалом душі.

Поезія твориться через слово. Слово – універсальний інструмент, адже ним можна змалювати практично будь-яке мистецтво! Слово може підбадьорити людину, засмутити, образити на все життя або вселити надію. Поезія надихає людей, тривожить їх думи, веселить або підіймає настрій. Існує величезна кількість різних типів поезії: любовна лірика, громадянська, політична. Не дарма навіть в часи радянського союзу влада боролася за тотальний контроль над поетами та використовувала їх талант у своїх корисних цілях: щоб спрямувати думку народу у відповідне поле. Немало поетів зламали під цим тиском свій дух та підірвали талант, однак і немало змогли протистояти цій системі. І через десятиліття лине їхня поезія мужнім співом у наші серця і зворушує наші думки.

Отже, поезія – це душа кожного поета. Мені здається, кожна людина може спробувати виявити себе в поезії. Можливо, це буде не найкращий зразок художньої творчості, але будь-який твір – це частинка людської душі і його світогляду.

Твір-роздум на тему «Поезія»

Поезія в житті людини

Як скласти твір на тему «Поезія», якщо не закоханий? Тут мова йде не про почуття до конкретної людини. Кожен з нас щодня радіє життю — це і є любов.

Який бідний і порожній був би світ без поезії, живопису та інших видів мистецтва! Вони виконують важливу роль у нашому становленні, допомагають формуванню нашого світогляду, роблять з кожного справжню людину — чуттєву, співчутливу, інтелігентну, інтелектуальну. Вони підказують нам правильний шлях саморозвитку та самовдосконалення.

Поезія — це не просто віршовані слова, це форма вираження почуттів. Ніщо так добре не висловлює наші емоції та стани, як поезія. Читаючи вірші, мимоволі відчуваєш силу того почуття, яке відчуває поет до коханої людини, сім’ї, батьківщини.

Про любов, взагалі, складно розповідати. Навіть найкрасивіші слова будуть бляклими та невиразними в порівнянні з тією бурею пристрастей, що переживає людина в цьому стані. Тут на допомогу прозі приходить поезія, проявляючи красу цього почуття. Про поезію кажуть, що це «музика слів», «живопис, який чують».

Одна з найвизначніших постатей італійського Відродження Леонардо да Вінчі порівнював поезію з живописом. Він казав: «Живопис — це поезія, яку бачать, а поезія — це живопис, який чують».

Отже, поезія червоною ниткою проходить через все життя людини, роблячи його більш яскравим та насиченим.

Значення і роль поезії

Кожній людині властиво «почуття прекрасного», до якого вона постійно прагне. Але те, що прекрасно для одного, може бути байдуже для іншого. Однак це вже інше питання. Тут все впирається в індивідуальні переваги.

Творчі здібності у всіх людей різні. Але є те, що об’єднує всіх — люди здатні відчувати, кохати, сумувати та радіти. Якщо людина не в змозі сприймати світ на рівні почуттів — це вже відхилення.

Читать еще:  Как называется рейн в поэзии

Саме почуття, емоції, роздуми, міркування — це попередники поезії, те, що її породжує та розвиває. Це відноситься і до інших видів мистецтва. Найближче до поезії по емоційно-чуттєвому сприйняттю, на мій погляд, живопис і музика. І поет, і художник, і музикант — всі вони творять, пропускаючи світ крізь власне серце, яке й створює шедеври, що живуть не одне покоління.

Отже, значення і роль поезії в житті людини складно переоцінити. Як і інші види мистецтва, вона породжує творіння, зігріті теплотою власного серця. Поетичні вірші стають загальним надбанням і дбайливо передаються нащадкам. Можливо, таким чином накопичується найкраще, що є в людській природі.

Мініатюра про поезію

Як писати твір на тему «Поезія» підкаже внутрішній романтик, що живе в душі кожної людини. Поезія допомагає побачити прекрасні й незвичайні сторони в повсякденних речах, у тому простому житті, яке оточує нас кожен день. Можна з упевненістю сказати, що поезія вчить любити.

Вірші не відрізняються багатослівністю, вони місткі та змістовні, як ніби читач знає про ті почуття, що описує поет.

Багато віршів присвячено любові до Батьківщини. Особливо це стосується українських поетів. Тут згадується творчість Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Максима Рильського, Павла Тичини та багатьох інших.

Яку б тему не розкривав вірш, він занурює в глибину, радує злагодженістю слів і сенсу, проявляє почуття, окрилює. Читаючи поезію та співпереживаючи разом з автором, наповнюєшся натхненням та наснагою.

Отже, поезія прикрашає життя людини, робить його яскравим та змістовним.

Поэзия для мене це що

Багато хто чекав од нього універсальних рецептів, за допомогою яких усе має відбутися, мов за помахом чарівної палички, – вмить і без жодних зусиль.

Увідповідь на особливо наївні запитання він рекомендував, іронічно примружуючи молоді очі: «Найкоротший шлях здобути гроші? Пограбуйте банк, то одразу матимете їх. Якщо дурощів вистачить…» «Нічого йти в бізнесмени, якщо маєте в душі тільки мрію про багатство. – І вже зовсім серйозно додавав: -Потрібні ще совість, знання і порядність. Хочеш бути бізнесменом, то ставай добрим бізнесменом!»

Дехто був розчарований: ніяких ефективних порад, усе те, мовляв, і самі знаємо, хотілося б чогось такого, щоб багатство прийшло саме по собі, без жодних зусиль, а тут – такі неодмінні передумови й умови…

Мільйонери, як відомо, бувають різні. Щоб почути вигадливо-авантюристичний рецепт здобути гроші, таким людям треба шукати не мільйонера-трудягу на зразок Петра Яцика, а мільйонера-авантюриста. Нещодавно я прочитав про одного такого в Америці. Якийсь кмітливий і не дуже перебірливий у засобах чолов’яга подав у газеті оголошення: «Лише за один долар напишу кожному, як найпростіше стати мільйонером». Пропонував кожному, кого те цікавить, переслати на його адресу по долару. На заклик спритника відгукнулося стільки людей, що згодом відповідь їм через газету давав уже новоспечений мільйонер: мовляв, не маю фізичної змоги листовно подякувати кожному за те, що зробили мене мільйонером; бачте, як це просто, шукайте й ви такий спосіб; знайдете – і мільйон у вас в кишені. Урок одержали цілком наочний.

Очевидно, чогось аналогічного чекали деякі наші інтерв’юери й від Яцика. А оскільки не відали про те, в який спосіб він здобув свої мільйони, то й не підозрювали, що звертаються зовсім не за адресою. Він міг порадити їм лише зі свого досвіду, що, звичайно ж, аж ніяк не свідчить про вбогість його фантазії. Яцик радить чесні способи заробити гроші. Шулерства не визнає. Чесно заробив – спокійно спатимеш. Ніхто на тебе не показуватиме пальцем: який пройдисвіт…

Не випадково повсякчас Яцик наголошує на етиці. Нам, вихованим на концепції бізнесу як всуціль безжальної, анти людяної експлуатації робітників, до цього ще треба звикати, необхідно багато дізнатися, аби ідеологічний туман у наших очах розвіявся і ми бачили все без будь-яких аберацій. Тобто таким, яким воно є. Як оповідає про те Яцик, посилаючись на власний приклад.

У нього є один рецепт: якщо ви трудитеся чесно, розумно й наполегливо, час стає вашим спільником, він починає працювати на вас. Треба лиш бути справді терплячим і не намагатися підганяти події. Все має свою логіку і свій розвиток.

Отже, минули роки після приїзду до Канади, доки я зважився на цей бізнес, почавши з будівництва житла. Будинки для проживання коштували тоді в межах 10-20 тисяч доларів. Таких грошей у мене, звичайно ж, не було. Я скористався коштами прийнятої в той час державної програми фінансування житлового будівництва. Витратив на перший дім десять тисяч, а продав його за одинадцять. Того ж літа спорудив ще чотири і загалом заробив п’ять тисяч. Наступного року продав десять будинків. Моє підприємство непомітно розросталося, я міг набирати більше робітників. Сьогодні в моїй канцелярії дев’ять спеціалістів (керівництво), решту людей наймаємо згідно з потребами будівництва (їхня кількість у різні часи коливалася від двохсот до восьмисот). Я ніколи не знав проблеми робочої сили – працювати в мене бажають багато. Більше, аніж я можу дати роботи. І це про щось свідчить.

Читать еще:  Когда начался серебряный век русской поэзии

Для пошуків робочої сили в Канаді створена така система. Ми складаємо план будівництва, затверджуємо його, одержуємо дозвіл на ведення робіт, а потім даємо повідомлення в кредитові часописи: маємо ось стільки дозволів на будівництво. На це повідомлення зголошуються всі, хто хоче працювати на моєму підприємстві.

Як і три з половиною десятки років тому, коли я тільки-но розпочинав, головним моїм «будівельним майданчиком» лишається західна частина Торонто. Головним, але не єдиним, бо нині вже маю свою компанію і землю під забудову в інших північноамериканських містах.

– А подих конкурентів відчуваєте?

У Національному музеї літератури.1999 Р

– Які почуття вони у вас викликають?

– Ніяких особливих. Конкуренти як конкуренти.

– Чи не побоюєтеся їх? – Не побоююсь, бо знаю своє діло і вмію його робити. Мені навіть приємно, що вони сильні. Поборювання сильних конкурентів дає мені відчуття своєї сили. Тому я готовно приймаю чий завгодно виклик – китайців, японців, корейців, італійців, німців, англійців. Усі вони працюють у будівництві, і всі сильніші в бізнесі за українців. Суперничати з ними набагато цікавіше, аніж із нашим українським братом…

При цих словах на обличчі йому спалахує зухвала усмішка. Подібну до неї мені доводилося бачити у видатних спортсменів, які раділи від передчуття азарту справжньої боротьби.

Ще 1977 року він давав інтерв’ю газеті «Новий шлях». У відповідь на традиційне запитання про плани на майбутнє сказав так: «Для мене будівництво є не тільки засобом заробити гроші чи як кажуть, доробитися і втекти до легшого життя. Ні, я хочу в цій ділянці чогось тривалого добитися, створити щось, що служило б цілому суспільству. Людина живе для творчості, і тільки в тому, що вона створила, її вартість. Я збудував підприємство з нічого. Очевидно, що мої прибутки тепер значно більші, як на початках. Та це мене не задовольняє. Я хочу чогось більшого, хочу рости. У своєму плануванні я розраховую ще на десять-п’ятнадцять років творчого життя. А за такий час можна зробити ще дуже багато для себе і для людей. Коли Бог дозволить, я збудую для Канади значно більше, як збудував дотепер. Як українець, я нічого не вимагаю для себе від нашої громади. Одиниця мусить служити громаді і давати їй. Мене глибоко вразило мотто покійного президента Джона Фіцджералда Кеннеді: не питай, що народ дасть тобі, а що ти даси народові, – і я прийняв його за напрямну свого життя».

Відтоді минуло понад півтора десятиліття. До Петра Яцика прийшли нові успіхи й нові плани. Але він, як і раніше, вірний своїм життєвим настановам. Час потвердив їх реалістичну основу, його мистецтво виразно бачити перспективу й уміння просуватися до мети раціонально виваженими маршрутами. Чи й варто нагадувати, що воно дається не багатьом?

Це – справді унікальний людський талант.

ЩЕ РАЗ ПРО ЕТИКУ БІЗНЕСУ ТА ПРО БАГАТИХ І БІДНИХ

Ту історію Яцик любить оповідати, знаходячи в ній глибокий і повчальний зміст. …Прийшов якось до нього чолов’яга вже зрілих літ. Сказав, що хоче мати важливу розмову. Випили пляшку пива – стояло спечне літо.

Яцик мовчить, чекає, доки чоловік почне. Нарешті той приступає до теми:

– Знаєте, пане Яцику, я такий спритний і я такий практичний… Хочу за бізнес узятися… То просив би у вас поради…

Чи й треба казати, що Яцик попервах майже стішився: українець хоче піти в підприємництво. Це ж те, до чого він не втомлюється закликати своїх земляків.

– Чим я можу допомогти? – запитав з готовністю.

– Бачте, – каже той, – я такий, що не вмію брехати… Не навчили б мене, як то робити.

Яцик спершу не зрозумів: а до чого тут він? Та потім у його свідомості спалахнуло: «То це, виходить, він мене брехачем називає?»

Як відповісти? Не бити ж хлопа по пиці.Помовчав. Погамував обурення. Пішов до канцелярії і повернувся з папером у руках.Там було написано, що американська компанія гарантує за Петра Яцика двісті п’ятдесят тисяч доларів на виконання певної програми.

– Прочитайте це, – спокійно сказав новоявленому кандидатові в бізнесмени.

Той прочитав і запитливо подивився на Яцика.

Ссылка на основную публикацию
Статьи c упоминанием слов:
Adblock
detector